й молодими. Вони заклопотано тупчаться коло свого товару, тикають його в руки покупцям, ховають гроші в засмальцьовані кишені і весь час не перестають бігать очима за новими покупцями й переляканими голосами кричати:
— Куди ж ви, дядьку?! Слухайте, земляк, що ви хочете? Ідіть сюди! Вот тараньке, огірки. Що вам нада? Ідіть же сюди!
Деякі земляки й зупиняються, й купують, поважно торгуючись і уважно слухаючи присягання євреїв; деякі задумливо дивляться тільки на роз кладене добро, лускаючи насіння; деякі ж просто ходять для того, щоб якось провести нудний час і, ні чого не купуючи, тільки ще більше розпалюють торговок.
Ґвалт стоїть коло рундуків, А «земляки» все йдуть та йдуть. Сьогодні «конкуренція» і вони спішать попасти на «дешевий» параход. Дівчата, хлопці, діди, діти — всі вони з великими клунками на плечах, стомлені, змучені приходять, заклопотано розпитують про параход і, заспокоївшись, розташовуються десь на голих каміннях і ждуть.
Хто вони? Хто ці засмажені, потомлені люди, в цих брудних сорочках, босі, в полатаній одежині, з цими несмілими очима, які так жадно дивляться на гнилі ковбаси, на смердючу рибу? Хто ці люди, яких так обережно обминають ті чистенькі панки в легеньких капелюхах, наче бояться доторкнутись до їхніх запорошених сорочок і важких клунків? Хто вони?
Це заробітчани, Це ті, котрих випихає із себе село, котрі більше непотрібні йому.
Обкрадені, обідрані тими, хто має силу обідрати, вони — Йдуть продавати себе, свої сили, своє здоров'я, своє тіло, сором, любов; вони йдуть найматись до ситих, розпутних, ледачих людей, які мають землю,
