У ночі палало село. З неба злякано дивився вниз поблідлий місяць і, ховаючись у хмари, тікав і з жахом озирався назад, на полум'я. Дерева хитались і, від страху наїживши голі віти, ніби силкувались втекти; а вітер гасав над полум'ям, зривав з його головні, шпурляв ними а сусідні хати, розкидав і лютував, свавільно й безпардонно. Побіля ж полум'я бігали, метушились маленькі, безсилі люди, ламали руки і кричали до неба, до місяця, до полум'я. Кричали до бога, до чорта, до людей. Полум'я ж росло, вітер грався ним, місяць з жахом тікав серед хмар і не було порятунку ні від неба, ні від чорта, ні від людей.
Місяць утік, небо посіріло, а коли зовсім роз виднилось, вітер, стомився і вогонь ліниво, байдуже, ні крихти не вважаючи на людей, наче й не їхні хати він пожер, став погасати. Куріли чорні, обгорілі сволоки, балки; недогоріла солома куріла теж байдуже, ліниво, стомлено. А з того боку, де згоріла половина села, сходило сонце, весняне й радісне. Наплювать йому на недогорілі балки, на всі сірі, чорні обличчя, на дику тугу, на повислі руки маленьких людей! Воно собі умите, веселе, сміючись плило з того боку, звідки нісся всю ніч вітер, звідки тікали і хмари, і місяць.
На непогорілих же вулицях валялись вирятувані діжки, скрині, кочерги, свитки: між ними пла-
