спершись на рушницю, стояв військовий і якимсь нетямучим, але лютим поглядом дивився на забитого.
У ваґоні знявся нервовий гомін. Більшість була тої думки, що так і треба і все гаразд. Особливо один високий Жид, із спянілим від нервовости, перекривленим та счервонілим лицем і якась жінка, Росіянка, на вигляд крамарка, ця цілком спокійним та повчаючим голосом висловлювали своє задоволення. А про те помітно було, що не всі у ваґоні поділяють їхні думки; одна бідно прибрана жінка з дитиною на руках обтирала заплакані очі кінцем хустки, якийсь старший вже, розкуйовджений чоловік у лихій свитині, хоч мовчав уперто, та дивився на усіх, а надто на Жида та на крамарку таким лихим поглядом, який виразно показував, що чоловік цей не тільки протестує проти такого способу увязнення і кари, але що для його в тім нема сумніву, що грабіжник таки має право грабувати. Він аж тремтів весь від ненависти до військових і до тих, хто їм співчуває.
Та мимо усіх недобрих ознак, віра в перемогу французької сили була так велика, що мабуть і не було людей, хтоб сумнівався у цілковитій безпечности Одеси, тим більше, що кількість чужинецького війська більшала, надходили нові транспорти, що правда більше з грецькими і
