Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/120

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 119 —

вимагаються тим почуттям. Від тоді серед козаків почала ширитися ідея, що свій край вони в силі обороняти і самі і, що краще їм взяти усю оборону його на себе, а денікинців таки спекатися. Ся ідея наростала не тільки серед ідейних автономістів, а і серед козаків політично байдужих. Настрій їхній засновувався на природному та напів свідомому почутті своєї окремішности од Росії та на почутті образи. Він знайшов собі дуже просту і не ґрунтовану державно-правними ідеями формулу: „Прийшли до нас, обороняють себе нашими руками, а вже кладуть ноги на стіл та поневіряються з нас“. Незабаром Кубанці об'єдналися коло тієї ідеї, змінили отамана, не схотіли обороняти чужих територій і подалися з фронту до дому, та допустили большевиків аж під самі межі кубанської землі. Що правда самі вони не в силі були оборонити себе. Багато з їх тяжко постраждало, але і справа оборони цілої Росії і справа самого Денікина на тому не виграла. Він мусів тікати серед ворожої йому людности. Несовістний і нерозумний вчинок його дав відповідні наслідки.

*  *  *

Ростов справляв вражіння скоріше якогось бівуака, ніж нормального міста. В центрі крамниці московських та петер-