Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/121

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 120 —

бурських великих фірм з багатим крамом, якого раніш у Ростові мабуть ніколи і не бачили, трохи далі од центру звичайні мабуть для Ростова, напів азіятські крамнички. Сила всяких кіно, театрів, кафе, трактирів, повних переважно військовими та столичною публікою, очевидячки чужою Ростову. Безліч оголошень, афіш, плакатів, наказів влади, все мішма, на стінах і на парканах. Сила інституцій в реквізованих помешканнях, де товчуться в великій тісноті, заважаючи один одному щось робити, урядовці в виразно непотрібній кількости приняті на службу через протекцію. Ніяких вільних помешкань, так що приїзжому ніде приткнуться, розгардіяш і безладдя у всіх справах та по усіх інституціях. Сила усякого люду, що кудись поспішається з заклопотаним виглядом, не знаючи де подітися, куди тікати далі. Що дня надходила сила поїздів з валявою утікачів переляканих, перетомлених, з подражненими нервами, з зневіррям до усіх і до усього, що стурбовані шукають порятунку, надії, поради і метляються по місту, не знаючи, що робити… Що дня надходять все неспокійніші та безнадійніші чутки. Люде приїздили, розгубивши родину, не знаючи де хто з дітей, де дружина, розгубивши майно, обікрадені злодіями. Було багато і таких, що вихопилися без усяких засобів,