Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/126

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 125 —

своєї національности. У Катеринодарі напр. не виходило жадного українського часопису, не видавалося а навіть і не продавалося українських книжок, не було і української книгарні. Що правда і російська книгарня була на ввесь Катеринодар здається тілько одна і невелика, з дуже невеликим добором книжок. І взагалі тут не помічається великого нахилу до книжки. Більшість катеринодарської інтеліґенції задовольнялося читанням самих часописів, а хуторяне то й в часописи здебільшого не заглядали.

Не було в тім нічого дивного. Край був культурно за молодий. Ще яких років 75 тому не був він навіть і хліборобським. Людність жила переважно з скотарства, мислівства та військового здобутку. Війна була постійним і найголовніщим її ділом. Надзвичайні природні багацтва краю забезпечували довільне життя та без ретельного господарювання, отже і практичні потреби не вимагали шукати поради в науки. Жадної ідейної боротьби ні реліґійної, ні політичної в краї теж не було…

Українська стихія тут справді була сильна та в ненормальних умовах натиску чужої російської культури, що намагалася денаціоналізувати людність коли силою, коли зневажливим відношенням до всього українського, при слабости своєї національної