до румунського кордону хто як зміг, хто автомобілем, хто візником, а хто й пішки разом з військом, чи сам. Українців Французи на пароплави не брали, російське військо ставилося до їх ворожо, отже їм залишався єдиний останній спосіб. Без порівнання більша кількість інтеліґенції, пошукавши надаремне способу до втечі, втомившись та зневірившись, залишилася у Одесі на ласку Божу.
Як переказувалося, і ті, що повтікали, зазнали багато лиха: на кораблях, надто французьких, ставилися до утікачів з неповагою і без сорому визискували, беручи по 100 карбованців за одну склянку чаю. Ті, що подалися до Румунії, були в дорозі у великій небезпеці. По дорозі грабували, декого й забили; грабували й червоноармейці, що подекуди просочилися вперед, і місцеві червоні, і так просто людці до грабунку не ледачі, а часом і російські війська. На кордоні Румуни або прогонили або арештовували.
Французьке командування мало якусь умову з большевиками що до вільного виступу з Одеси французького війська, а проте воно мусіло уступати так скоро, кидаючи частину свого майна, що це більше нагадувало утечу, ніж добровільний відступ. Французи були ще в городі, коли прийшла червона армія, крок за кроком
