Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 22 —

було становище заможних людей, бо загальний настрій у військах тоді був такий, що заможність вже була провиною. Обставини були тоді справді ще не такі, як за большевиків, але надіятися на які ґарантії, тощо, а надто на провінції тоді булоб нерозумно. Влада Директорії була безсила проти сваволі військ, та й не дуже звертала увагу на ці, на її думку маловажні річи, бо цілком захоплена мріями збудовання нового ладу, згідно свойому, як показалося, не зовсім обміркованому плянові, не дбала про ґарантії і права, переслідуючи й Українців, що трималися инших політичних та соціяльних поглядів… А тимчасом цей нещасливий настрій тодішнього українського уряду, хоч і трівав не довго, а таке його відношення до права і політичних противників було одною з важніщих причин того усього лиха, яке досталося перебути Україні, як і того, що Україна і досі не змогла збудуватися, та себе обстояти.

Мій гість у Київі був невідомий і його вважали тільки за лікаря і не знали, що разом він був і землевласником, тому він ще якийсь час міг залишитися в мойому помешканні, дружиніж моїй довелося серед ночи тікати з дому, бо червоноармейці, дізнавшися, що вона домовласниця, нахвалялися вбити буржуйку. О десятій годині в ночі довідалася вона, що зали-