Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 25 —

носа витикати з своєї хати, щоб не почув „а то вбємо“. А на ранок ненависний їм товариш десь зник. На обережні запитування: „де він?“ зразу питали: „хто такий?“ — мов не розуміли, про кого мова, а далі відповідали: „а чорт його знає, — мабуть подався на фронт!“ Та коли червоноармейців виведено і управитель пішов оглядати помешкання, (при них він не зважувався на це), то знайшов під сходами калюжу крови.

Через те, що сім'я моя мусіла втікати з своєї хати похватки, а перед большевицькою навалою я не був дома і не міг приховати грошей, ми залишилися без усяких засобів до життя, бо і річи, які можна було продати, залишилися дома, а виносити їх звідти було небезпечно, скрізь довкола були совєтські інституції та совєтські війська, а червоноармейці пильно стежили за кожним, хто виходив з дому, тай базарний товарообмін тоді ще не налагодився. Треба було шукати заробітку, а з приходом большевиків усі приватні роботи урвалися, знайти службу у большевиків мені, колишньому буржуєві, було не так легко, а здавалося і небезпечно. На перший час знайомі знайшли мені невеликий заробіток перекладати російські рукописи на українську мову. Тоді деякі проворніщі з київських доцентів, пристосовуючися до обставин почали ви-