А тимчасом нерви у всіх були завжди напружені, ніхто не був спокійний ні дома, чи не прийдуть арештувати, ні на вулиці, чи не признає хто з червоних та не затримає, або і просто перший ліпший червоноармейський зайдиголова, стрівши на вулиці, визнає тебе за буржуя та образить чи вилає з доброго дива. Ногам теж випадало чимало роботи: трамваї не ходили, за хлібом доводилося вистоювати цілі години в чергах, щоб купити якийсь там фунт сала або що трохи дешевше треба було вибігати часом все місто. Часом настрашені люде не хотіли ночувати дома, боячися арешту і йшли десь до знайомих шукати притулку на ніч. Йшли звичайно манівцями, щоб заплутати слід, з прийшовши часом бачили, що й господарі чують себе в тій самій небезпеці і мусіли знову йти далі, як коли в инший край міста. Отже витрата енерґії була велика, а підтримувати її нічим. Через те в багатьох починалася малокровність і слабла працездатність.
Тимчасом на мене прийшла ще особлива напасть. Большевики наложили на Київ контрибуцію, яку мала виплатити колишня буржуазія. Був виданий список, скільки з кого належиться. З мене вимагалося аж 100.000 карбованців, яких я не мав, тай дістати не міг, а тимчасом неплатним загрожували арештом і чека.
