Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 34 —

разі треба чекати сприяючих обставин, а відволікуючи сподівається він дотягти справу аж доти, коли большевики підуть, „бож хіба ви не бачите, вони довго не вдержаться“, потішав він клієнта.

Якось невдовзі перед тим, як большевики і справді вийшли, пан N. десь зник і щось зо три дні його не було вдома. Служниця одчиняючи двері мала стурбований вигляд та одмагалась невиразними поясненнями. Клієнти непокоїлися, що станеться з їхніми справами. Та за три дні N. знов з'явився в себе в кабінеті і взявся до праці звичайним рядом, мов нічого не сталося, а тільки довірочно казав усім, ніби його хотіли заарештувати, і він мусів переховуватися, поки не залагодив справу.

Не знаю вже, чи дожидаючи зміни уряду, удав він ту комедію, щоб посилатися на своїх клієнтів, як на свідків, що терпів од большевиків, чи справді хтось зпоміж них, кого поминув він при поділенню гонорарів, настрахав його трохи, поки не дійшов з ними до згоди.

*  *  *

Повертаюся до свого становища. Щоб хоч трохи збільшити заробіток доводилося мені йти на совєтську службу, аби тільки на таку, що йде всупереч моїм