Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 35 —

поглядам. Знищення усіх приватних підприємств і приватної ініціятиви віддали усю інтеліґенцію в цілковиту залежність державі і дивна річ, що інтеліґенція, яка ніби марила про волю, співчувала тому, бо дякуючи соціялістичним мріям своїм, не зразу зрозуміла, що на нашій небездоганній планеті рівність і соціялістичний лад часто стають в супереч політичній волі та незалежности окремого громадянина.

Одночасно і деякі сумніви, що до радянської служби здавалося зникли. Большевицькі часописі докоряли буржуазії саботажем за те, що не хоче йти на радянську службу. Не звикла ще до постійної підступности усіх большевицьких заяв, інтеліґенція почала думати, що згодитися на службу це є так, ніби лєґалізуватися у большевицьких очах. В додачу тоді ще здавалося, що більшість людности співчувала большевизмові. Руїна, утворена радянським хазяїнуванням тоді ще позначалася не так виразно, тому серед інтеліґенції починала прокидатися думка, що може і справді большевизм є новою, але сталою і міцною формою суспільного життя. З того робився висновок, що чи подобається чи ні воно йому самому, але громадянин мусить совісно скоритися перед волею більшости і працювати серед большевицького ладу не за страх, а за совість і як би не та божевільна