Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/56

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 55 —

10 комуністичних метеликів. Був він перенятий свідомостю своєї великої влади і хотів і нас у тім усвідомити, алеж тактовно і без підкреслювання, а тому і поводився з добірною писарською чемністю. Не памятаю, як звали сього добродія, та нехай буде Демяном Івановичем.

Поки до діла Демян Іванович визнав потрібним показати нас предсідателеві комітету і повів до його господи. Предсідатель жив у чималій, на дві половині ще й з кімнатою, рубленій, та дуже старій, низенькій, і вже зпорохнявілій хаті. Господарство в нього може колись і було, бо коло хати був садок з старими грушками та вишнями, але він мабуть давно його занехаяв, бо у дворі стояла одним-одна мала та покривлена повітка і не видко було ані плуга, ні воза, ані жадного хліборобського знаряддя. Демян Іванович покинув нас біля дверей, а сам пішов до хати „доложити“ і нам досталося чекати щось більше як пів години. Разів зо два виходив хтось з хати, та на наше запитания: „чи можна до предсідателя“, одказували, що „він занятий і не можна“. Але нарешті він таки вийшов разом з Демяном Івановичем. Ще на дверях предсідатель обтирав вуса рукою тим характерним рухом, яким звичайно обтирають їх після чарки та ще заїденої солоним огірком. Був се літній, україн-