Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 5 —

виками, яких сили були невеликі і погано озброєні. Часописи вже тоді перейнялися звичаєм подавати фальшиві вісти, або з метою аґітації, або просто за браком певних інформацій, так що в Київі були певні, що Одеса цілком безпечна від захоплення большевиками та що звідти почнеться визволення не тільки самої України, а й цілої Росії і то в найкоротшому часі. Тому дехто з земляків, уважаючи моє становище, як бувшого, хоч і короткий час, міністра, небезпечним за большевиків. перевели моє обрання уповноваженим Українського Червоного Хреста в Одесі і мене відправлено туди. Одеському відділові Укр. Чер. Хреста надавалося тоді особливе значіння. В Одесі прийшло було до оружної сутички між українськими та російськими військами (Росіян підтримували Французи) і наслідком її лишилися там полонені-Українці в дуже тяжкому становищі. бо російський уряд ставився до них з умисною особливою жорстокістю. Полонених треба було обороняти і за них подбати. Сподівалися, що до Одеси прибудуть ще й полонені колишньої російської армії з Болгарії та Туреччини, з між ними й багато Українців, за яких треба було піклуватися та подбати за їх національне освідомлення. Нарешті завданням одеського відділу Укр. Чер. Хреста