тинявсь без ніякого діла та все поглядав на нас скоса. Се очевидячки був шпик висланий придивитись за нами. З неприємністю побачив я, що знаю його, а він мене. Був він колись у Київі комісіонером сахарником та дуже невдалим, якому майже ніколи не щастило зробити ґешефта і він усе „позичав“ у знайомих сахарозаводчиків для „сімейства“ по кілька карбованців, яких, заведено, не вертав. Тепер він знайшов більше відповідну для себе роботу.
Повернувся я до Київа авжеж не з думкою там залишатися. Декілька день довелося переховуватися по знайомих, поки здобув перепустку наче залізничий урядовець на дачи по ковельській колії. Одні знайомі покликали мене на свою дачу, ще і самі поїхали зі мною. Місце було дуже вдатне для схованки. Садиба 2½ десятини густого саду. Напереді більший дім, де мешкали вже давно якісь непідозрені большевиками буржуї, а в самій глибині саду, так що з вулиці не видно, маленька хатина, ніби кухня. На вулиці хіба зрідки хтось перейде. У сій криївці і просидів я, сливе не виходячи з двору, щось зо три тижня, поки не
