потреб, часто забірали і непотрібне і, не використавши, викидали зреквізоване, а при тому нівечили і переводили багацько людського добра через неохайність та недогляд. Дякуючи війні в тому році дуже спізнилися жнива, возовиця та молотьба, а через те й оранка та сівба. Як на те лихо вкинулася посуха, і сходи виглядали недобре, непоорана земля запеклася, і орати її було тяжко, доводилося запрягати у плуга більше як звичайно худоби, а її після реквізицій большевицьких та денікинських у людей значно поменшало і на ярину сливе нічого не було поорано. Все те вимагалоб, щоб без особливої потреби не одривати селян, а надто з худобою од господарства, а тимчасом з нашого невеликого хутора (120—140 хат) денікинці що дня вигонили та тримали коло штаба хур з 30 в день і хур 30 в ночи на випадок, чи не треба буде кудись їх послати. В дійсности з їх використовували в день може 5—10, а в ночи 2—3, а то хіба, як треба москалеві піти кудись за гони, то сіда та жене хуру. Як набірали де сіна або соломи, то не так як годилося, одрубавши частину ожереду з гори до низу, а скидали ввесь верх так що, будь-ліб пішов дощ, то ввесь ожеред мусів би затікти та загнити. Я бачив те на своєму господарстві. Дрова їм привозили; як би не стало, моглиб
