Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/94

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 93 —

нарубати у лісі чи у саду, та москалям не подобалося, що не сухі, і вони розібрали на дрова єдину, яка була в моїй економії, деревляну будівлю (инші були муровані), розібрали паркан довкола саду, який вистояв через усю революцію, а далі почали трощити і більше штучної роботи огорожу у дворі. Овочі в садку оббивали ломаччами і під кожним деревом лежало купами пообламуване гілля. Як реквізувалася худоба та як виконувалися накази про реквізицію, видані денікинським таки урядом, показує такий випадок. По наказу не можна було реквізувати коней в тих, хто мав тільки одного. Один молодий селянин мав раніше дві дуже добрих коняки, він кохався у конях і, як сам казав, купував добрих „не по своїй силі“. Одну з їх забрали большевики, „та на лихо оце тільки з тиждень я її знайшов, приблудилася у чужий хутір, як тікали большевики, сіж такі офіцери присудили її мені вернути та зараз і забрали собі, а мені дали на заміну свою каліч. Залишилася було в мене хоч одна добра, та тепер і ту забрали, бо в мене тоб то двоє. Як не прохав, не помилували. Тепер я вже не хазяїн!“ аж плакав бідний чоловік.

Щоб захистити людність од такої сваволі та грабіжки, лубенське земство і предводитель клопотали, щоб постачання