розпускав чутки, ніби є його прихильником та виступає з його доручення, але ні сам він, ні його військо не виявляли ніякої державної свідомости. Справжнє, хазяїновите селянство до загону не приставало, складався він з гультяйського парубоцтва, про яке народня пісня співає, що йому „нема впину“ та з инших руїнницьких елєментів. В сьому він різко відріжнявся од повстанців пізніщих часів, яких я вже не бачив, та за яких і переказували і писали, що вони виступають з яскраво зазначеною ідеєю державного відбудовання України, грабування вважають не гідним лицарської чести і переслідують…
Військо Шуби було ще останнім шумовинням революції, виразного державного принціпу не мало, ідеолоґію, чи певніще, настрій мало кармелюцький, нападало на оселі заможних людей, на їдучих на шляхах, грабувало, а декого і забивало цілком випадково, по підозреннях, збуджених якимись прикметами, які нічого не доводили. Мені не відомо, чи накладав тоді Шуба з большевиками або чи не був їми спровоцирований, але ясно, що своєю діяльністю українській справі допомогти не міг, а допомогав тільки большевикам.
Вивівши свій загін з попівських лісів, Шуба пішов на с. Великі Сорочинці і
