щоб ніхто не чув, до себе в хату й пильно йому наказав:
— Максима від спадщини я одстороняю. Та, коли Бог дасть, він схаменеться та до розуму прийде, ти, гляди мені, його не обиди, а що йому впаде, віддай, тільки паче зі своєї ласки, а не з моєї волі… Не одури-ж! Як одуриш, я і з того світа до тебе прийду — не подарую. А щоб тобі було чим Максима наділяти, я його пайку на тебе відписую…
А тоді винявши з кіота хреста та звелівши Левкові поцілувати та присягнути, рішуче сказав: — Як не допоняв чого, опісля спитаєш, а тепер іди та щоб мовчав!…
Згідно з батьковим наказом із двацяти чотирох год зробився Левко головою великої родини та керманичом великого майна. Був він рівної, слокійної, але і кремезної вдачі, цілком перенявся дорученою йому батьком ролею, заступати його і дбав за родину та поводився з нею, хоч мякше та лагідніше за батька, але ж таки не як брат, а як батько. Матері він віддавав усяку повагу, але рахунків її не складав, за справи з нею не радився, так само і з братами й до діла нікого не припускав. Минали роки, Левко Андрієвич повіддавав сестер, поженив братів, нарешті й поділив їх, а сам залишився старим паничом. Чи не схотів свою сімю мішати з батьковою, чи засвоїв від батька його погірдливий погляд на жіноцтво, тай не зміг закохатися, чи обминав зайвого клопоту…
З батькової вдачі дістав він у спадок скептичне, недовірливе відношення до всього. Ніщо не здавалося йому ні дуже важливим, ні безсупереч-
