ним, ані вартим особливої ваги, журби, чи клопоту. Та, сумірніший від батька і брата, він не брав того гостро до серця, а дивився на все збоку ніби, насмішкуватим поглядом. А проте, він любив життя, милувався з самого плину його, з найдрібнішого відчування й де міг, дбав, щоби зробити його приємнішим, хоча з другого боку, як людина обережна та вдатна передбачити, і не дозволяв собі зловживати заживанням утіх та приємностей, щоб за короткий час не змарнувати здоровля й маєтку.
Громадських справ Левко Андрієвич тож не брав дуже близько до серця й не брав у них ближчої участи. Земським гласним повітовим та губерніяльним він ще давав себе вибирати, бо це не вимагало ні багато часу ні праці, алеж ні на яку відповідальну громадську службу не згоджувався. По переконанням він був поступовець, по почуванню Українець, та так само не схотів пристати ні до українських організацій, ні до якої з тих партій, до яких за останніх часів горнулося громадянство в Росії. Мав він сталі та вироблені погляди, дуже дбав, щоб докладніше та досконаліше уґрунтувати, сформулувати та висловляти їх, часом охоче й висловлював свої думки, та ненавидів, коли починалися гострі змагання, нудився ними і, знеохочений, шукав тільки першого приводу, щоб усунутися від суперечки. Партійною ворожнечою та ненавистю, так звичайними появами в нашому суспільстві, Левко Андрієвич не тільки не переймався, а вони ще прикро вражили його. Він ніколи не встрявав до аґітації та ухилявся завжди від гострої політичної боротьби. Близкі йому по поглядах гро-
