здіймало в них, хоч не журбу й не жаль, а якісь сумні думки, притягаючи їхню ввагу все до того, що діялося в горницях… Найдужче діймала їх думка про те, який тепер буде лад у дворі й по панських хуторах, як поведитиметься новий пан, чи не буде гірший, бо старий усе-ж таки був простий пан.
Син пана Івана, Андрій, трохи більше журився за батька, але й він не дуже. Мало жив із батьком, ще менше знав його, бо майже ніколи й не розмовляв із ним, хіба той спитав про щонебудь. Отже ті паростки любови, які з дитинства могли б розвинутися, так і не розвинулися й пан Андрій не дуже любив батька. Він тільки дуже корився йому і… поважав, як годилося. Та корився найдужче. Такий уже звичай був з давніх-давен у родині Гречок. Скільки їх не було, всі вони корилися батькам, хоч і були всі людьми з твердою вдачою, зі свавільним та химерним норовом. Ні один з них, хочби вже був сивий, хочби мав дорослих дітей, ніколи не зважився без батькового наказу ні сісти, ні люльку курити при батькових очах. Так велося і в пана Івана з паном Андріем, і йому не могло б і на думку впасти будь-лі в чому не послухатися батька. Та ця обовязкова й безсумнівна покірливість таки обтяжала пана Андрія й тепер, серед смутку та жалю, поміж почуттям моторошної самотности, яке обгортало його, коли він думав, що батько вмірає, крадькома прокидалася в ньому настирлива думка, як житиме та порядкуватиме він самостійно.
Мабуть тільки двоє людей із цілого двору дійсно сильно побивалося за паном Іваном: стара,
