другого і третього року після посадженя різки, сушили, мололи на порошок і прятали його від діланя світла і воздуху.
Крушина давала чотири ріжні краски: червону, зелену, жовту і коричняну (цинамонову); неспілі ягоди крушини сушили і мололи на порошок для жовтоі краски; зрілі ягоди висушені і стерті давали гарну — зелену; переспілі — ясно червону, а кора віток давала коричняну (цинамонову) краску.
Синю краску добували з індігоносноі ростини — крутик (Icotis tinctoria); зрізані в цвіті ростини кладуть в шаплик з водою, де вони шумують і дають осад, який по злитю води збирають і сушать.
Зелені краски — крім зрілих ягід крушини добували ще з лупини цибулі і крутика, а яснійші зелені і голубо зелені тони діставали з мідяних опилків, политих кислим молоком або оцтом.
Білу краску шерсти отримували, білючи шерсть у воді з вапном; але чисто білоі краски в килимах не стрічається, вона має або жовто-сірий відтінок, або підходить до тону слоновоі кости. А що вовну красили невідтовщену, то іі питомий мягкий золотистий блеск зберігався і проглядав через всяку краску, придаючи ій особливий мягкий відтінок. Чисто білу краску на килимах поч XIX. в. одержували через відтовщеня вовни і біленя у хлорови.
Чорні і сірі краски для білоі вовни діставали з чорнильних дубових орішків.
Перед крашеням вовняну пряжу вимокували у вапяній воді для того, щоби краска гарніше клалася на пряжу. За протрави уживали — желізного купервасу і алуну (Alumen), а за солі до закріпленя красок на пряжі — мочи і сірчаноі та цитриновоі кислоти.
Крашеня в Гуцулів. Галицькі Гуцули красять свою вовну инакше як на Украіні. Ось по описови В. Шухевича („Гуцульщина“ т. I. стр. 152–153) іх способи крашеня. — Червону вовняну пряжу роблять з білоі, вкладаючи до кипячого лугу (з попелу букового дерева) білу вовну на 2–3 години, для протрави після того дають іі до осібноі краски з черчети (кошенілі), змішаноі з галуном і розпущеноі в кипячому борщі з червоних бураків для закріплення (fixage), — найдовше на одну годину, часто і осторожно перевертаючи, а по годині сушать.
Чорну вовну дістають прямо з мицьки — смушків молодих овець, через що вона i називається мицькова; такоі вовни не треба красити, вона остає завсе одностайно чорною.
Темно-рудаву вовну старих овець красять на чорно ось як: сухі та спілі стручки вилущеного бобу заварюють враз із зернятами соняшника, брезілією та вільховою корою: відвар зливають до бодні і кидають туди вовну на 3–4 доби, часто ii перевертаючи, після чого сушать на воздусі. Така вовна не тратить гарноі чорноі краски, вона стає густійшою і тревалійшою, але в дотикови вона не так ніжна як мицькова.
Жовту краску роблять з заповіти (Genista tinctoria), яку сушать і товкуть у ступі, а додавши кори з дикоі яблуні та дещо потовченого галуну, варять у кваснім борщі з житнього ґрису або у сирватці; відвар переціджують і заварюють наново, та після того, кидають туди білу вовняну пряжу, де вона за пів години стає жовтою.
