таки одна з найважнійших засобів для пізнання прояву, який виступає під її формою. Кождий суспільний рух все-таки хоч до деякої міри є сим, за що подає себе. Треба тільки тямити, що саме тільки „самоозначеннє“ якогонебудь суспільного прояву — те що говорять та голосять його носії — не вичерпує його істоти; бо поза сим лежить ще область невідомого, неусвідомленого, може навіть більше сущна та характеристична для даного суспільного явища, як його „самоозначеннє“.
Із сказаним вяжеться ще один момент. Се динамічний характер усіх суспільних явищ. Суспільні рухи і суспільні форми усе міняють свій зміст. Головне, вони зміняють ціли, яким служать і функції, які сповняють. Звичайно діється се поволі та непомітно, але приходить момент, коли ріжниця стає очевидною. Суспільні установи як держава або родина змінилися згодом до того, що коли порівняти пр. стару орєнтальну з сучасною державою, або мішане подруже з моноґамічним, можноби питати чи мається ще до діла з одною і тоюж самою установою. Крім сього, життє розвивається і родить нові форми, нові явища. Розуміється, не абсолютно нові. В них є елєменти старого, але в новому, небувалому укладі. Особливість суспільних явищ лежить власне у становищі серед цілости суспільних відносин. Такесаме на перший погляд явище, пр. означена суспільна форма, на полі ріжних відносин не буде тою самою. Се треба мати на оці, коли порівнується установи та форми ріжних суспільностей. Сіммель виказав, як дуже небезпечно для теорії, переносити наші власні суспільні поняття на відносини минувших, далеких від нас суспільних епох[1].
Отож в суспільній практиці стрічаємо противний прояв: змаганнє навязувати сучасне до минулого, находити в минулому суспільні форми та ідеї, яких гам не було. Се змаганнє має свій психольоґічний підклад і має практичне значіннє. Культ клясичного Риму на переломі XVIII та XIX ст., а далі зворот до середньовіча, в часах романтизму, звязані тісно з практичними змаганнями часу. Але для теоретичного пізнання вони небезпечні тим, що убирають сі змагання у форми віджитих періодів, що намагаються проводити їх під чужою фірмою, що подають їх не за те, чим вони дійсно є, а за явища инші, анальоґічні, частинно з ними схожі але не ідентичні. Вони можуть довести до сфальшовання, дати народин даного явища, а через те закрити його звязок з обставинами, серед яких та через які воно виникло.
4. Труднощі розслідування у відношенню питання про націю. Помимо неметодольоґічної мети сеї праці треба було порушити повисші
