бодай в рівній мірі ділати психольоґічно як льоґічно, мусить уживати не тільки раціональних, але і араціональних засобів. Розуміється, відношеннє між обома не все однакове. Воно залежить від ріжних обставин, від предмету, від духового розвою осередку, від даного настрою і т. д., але все виступають в „ідеї“ оба моменти, раціональний та араціональний[1]. Сей момент араціоналізації має на увазі Ролянд, коли каже, що ідеї панують не як ідеї, а як сили, не своїм розумовим змістом, а живою силою, яка з них бє[2]. Иншими словами, думки панують не тільки через свій льоґічний зміст, а коли прилучиться до них ще нераціональний, психольоґічний момент.
Се перемішаннє в суспільній ідеї обох чинників становить для соціольоґічного досліду окрему трудність.
Звязані з якоюнебудь „ідеєю“ суспільні явища, се не сірий, неторканий ще матерял для досліду. Се матерял, який вже раз був оброблений людською думкою. Теорії приходиться передумувати наново те, що вже раз було передумане. Кожда суспільна ідея се звичайно спроба „самоозначення“ суспільної стихії, спроба означити не тільки її практичні ціли, але й теоретично пояснити основи. Сі спроби удаються тільки в деякій мірі. Можна признати за аксіому, що успіх та значіннє ідейних рухів тільки в частині залежать від наукової правдивости самих ідей. Ідеї, які показалися помилковими, також нераз зродили великі та побідні рухи. Ярким для сього приміром є політичні рухи XVII та XVIII століть. Теоретично, вони основувалися на концепції суспільного договору та права природи, які не остоялися перед науковою критикою. Критика виказала теж помилковість сформуловання практичних їх цілей, як пр. домагання „поділу властей“. Влучно, називає Жорж Сорель символами тільки те, що уважалося иноді абсолютними цілями визвольного політичного руху XVIII столітя[3]. Не зважаючи на се, сей рух сповнив свою, таку переломову історичну ролю, він виконав не тільки завдання які свідомо ставив собі, але і инші ще, яких не передбачив, та для яких став несвідомим виконавцем, бо сповненнє їх було йому наложене обєктивними умовинами.
Таким способом те, як „ідея“ сама себе означає не має абсолютного значіння. Воно не вистарчає для пізнання суспільного прояву, який стоїть під знаком ідей. Але з другого боку суспільна ідея всеж
- ↑ Gustave le Bon, «La psychologie politique» (Paris Flammarion).
- ↑ Romain Rolland, «Johann Christof am Ziel» (нім. перекл.). 1917, стор. 222.
- ↑ G. Sorel, «Matériaux d'une théorie du prolétariat». Paris, 1919, стор. 6, 26.
