ідеольоґій. В національних державах стає рішаючим чинником політичного життя річевий момент суспільного питання, в протиставленню до виключно субєктивного моменту, національного.
В мішаних національно державах виринає побіч питання, які річеві інтереси мають рішати про “ціли держави“, все ще друге питаннє про те, який національний субєкт має стати носієм державної влади. Кожде питаннє, що виростає на річевому тлі “суспільних“, в технічному значінню сього слова, інтересів, є перерізане субєктивними противенствами ріжних національних спільнот. Через те публичне життє тратить свою річеву основу. Клясові противенства, навіть коли є обєктивно найсильніщими, не можуть найти належного вислову; їх голос є заглушуваний гомоном стихійної національної боротьби. Питаннє про те, якою має бути держава, є все спиханим на друге місце питанням про те, чиєю вона має бути.
Що так є, булоб зайвою річю доказувати. Факти, що се доказують, є надто численні та знані[1]). Що так мусить бути, се випливає з сути нації як спільноти, що бажає політичної самостійности, немислимої инакше, як у формі власної держави.
Націоналізація держави, покриттє державних меж з національними є зі становища держави конечною умовою, щоби її механізм, поставлений на службу одноцілої субєктивно[2]) волі, міг сповнювати свої завдання, щоби взагалі можна було станути лицем в лице перед питаннєм про найрозумнійше та найдоцільнійше означеннє сих завдань.
Таким чином, чи виходити від нації, чи зі становища державної рації, однаково муситься дійти до результату, що з істоти обох випливає стремліннє злиття. Се стремліннє, особливо в теперішній період історії, стало дуже сильним та дякуючи многим моментам глибоко оправданим. Констатуючи се стремліннє та оцінюючи його, Челлєн каже: “Чи навчимося тепер розуміти ширину та глибінь конечности, яка в наші часи заставила найти себе взаїмно нації та держави, що досі йшли в історії окремими шляхами, обі шукаючи за собою? Не тільки нація бажає ума. Також держава шукає душі. Коли нація одержує від держави розумові доводи, то вона рівночасно дарує державі кипуче змислове життє і єдність життя, без яких не може обійтися ніяка на землі форма істнування, коли хоче осягнути особовість“[3]). Сей погляд і се розуміннє можна уважати сьогодня пануючим. Не як вислід самого правиль-
