вислів для своєї субєктивної окремішности та бодай суроґат власної державности. Новоутворені многонаціональні держави, Чехо-Словаччина та Південно-Словянська Республика є теж тереном, на якому проявляються ті самостійницькі змагання поодиноких націй. Тільки пересвідченнє, що спільна держава дасть кождій з обнятих нею націй більшу запоруку супроти небезпеки із вні як абсолютна самостійність, не допустить до народин антідержавної ірреденти.
Найяснійше проявляється характер нації в стремлінню до національного обєднання там, де кожда частина нації має власну державність. Стремліннє до державної незалежности пояснюється раціональним моментом, бо воля сама собою й усім, що з нею вяжеться представляє безмежну цінність. Із сього становища, стремліннє частини нації, що находиться під чужим панованнєм, до злиття з державною її частиною має також і раціональний характер. Натомість там, де всі частини нації є пануючими в ріжних многонаціональних або й однонаціональних державах, де значить не розходиться про добуттє волі, там змаганнє до національного обєднання не можна пояснювати тільки раціонально, а передовсім чуттєвим, стихійним моментом. Безперечно, обєднаннє, як кожда орґанізація, дає більшу силу, як сума орґанізаційно незвязаних одиниць-держав; ясне також і те, що стан роздроблення на численні, звичайно малі держави се иноді жерело межиусобиць і важкого звязаного з ними лихоліття — як се було передовсім в Італії, аж до її зєдинення, а також, хоч не в такій гострій формі, в Німеччині. Але сі річеві моменти були рівноважені по части користями та вигодами, які приносила з собою многодержавність. Многодержавність давала можливість економичних та політичних комбінацій, до яких замикала дорогу приналежність до одної тільки держави. Крім того, географічне положеннє та звязані з ним економичні інтереси поодиноких частин нації не мусять бути однакові. Для поодиноких частин може з сеї точки погляду бути вигідніщим не обєднуватися державно з рештою нації. Так пр. Челлєн каже слушно щодо Німецької Австрії, що її географічне положеннє, яке вяже її з системою Дунаю, протиставило її решті Німеччини так, що зєдиненнє Німеччини могло здійснитися тільки шляхом відділення її від Австрії[1]). Обусловлені географічним положеннєм інтереси Австрії, очевидно, не змінилися — проте, коли розпалася придунайська монархія стихійно виникло в її німецькій частині бажаннє, прилучитися до Німеччини. Річевий момент, що якраз Нім. Австрія не може головно ізза економичних причин остоятися як окрема держава, не відограв при сьому рішаючої ролі:
- ↑ “Die Großmächte und die Weltkriese“, стор. 9, 52.
