його вирішували підношені пляни міждержавної наддунайської спілки держав краще, як зєдиненнє з Німеччиною. Рішаючим показало себе стихійне стремліннє нації обєднатися також державно. Супроти його мусять показати себе безсилими всякі можливі річево инші способи виходу з трудної ситуації. Поки істнувала габсбурська монархія, німецька її частина сповняла, як пануюча в ній нація, важне завданнє супроти всеї німецької нації: вона неначе продовжувала політичну власть німецької нації поза межі її власної держави. Коли се завданнє скінчилося, промовила нестримна течія: орґанічне стремліннє нації до обєднання в межах одної держави.
З істоти нації як спільноти випливає не тільки домаганнє: “кожда нація є державою“, але й друга частина сього домагання: “кожда нація є тільки одною державою“.
5. Національно мішані области. Хоч ся праця має чисто теоретичну мету, не можна поминути мовчки й деяких практичних питань. Без сього моглиб теоретичні виводи стати виключно тільки чистими абстракціями, без всякого реального значіння. До таких питань належить питаннє про національно мішані области. Істнуваннє таких областей се не тільки основи, на яких виростають великі й трудні завдання для практичної політики. З факту їх істнування доходить дехто теж до висновку, що принціпу національної держави не можна ставити, бо він нездійснимий. Не можна провести границь держав так, щоби вони замикали тільки національно неперемішані области: кожда держава мусить наслідком сього мати також якусь частину чужого їй національно населення і кожда мусить оставляти поза своїми межами частину власної своєї нації.
Сього рода уваги мають з одного боку принціповий, з другого практичний характер. Принціпіяльно незасвоєннє бажання хочби малої частини нації до обєднання та полишеннє її під чужою національно та небажаною нею владою є, очевидно, небажаним фактом. Практично вказують сі уваги на труднощі, з яких моглаб випливати конечність оглядатися за иншою розвязкою “національного питання“, з огляду на неможливість розвязати його шляхом націоналізації держави. Факти, які можна навести в сьому напрямі, доказують справді, що мішана національно держава є пануючим типом та що навіть держави, на які вказується звичайно як на приклад чисто національних, в дійсности ними не є. Так до початку світової війни зпоміж великих держав світу одна Італія наближалася до типу національної держави. Число неіталійського населення в Італії виносило 1% усього населення держави і тільки 5% Італійців в Европі находилося поза її
