поодиноких культурних мов. Чи розвій піде далі в сьому напрямі, чи зокрема демократизація та національний підйом не вплинуть на зміну напряму в сьому розвою, се друге питаннє. На основі дотеперішніх помічень можнаб сподіватися, що така зміна справді наступить.
Питаннє мови не вичерпує питання про будучність нації. Незалежно від нього треба звернути увагу на еволюцію, яка відбулася в царині инших чинників, що складають “народність“, “індивідуальність“ націй. В сьому напрямі погляди дослідників теж незвичайно поділені. В соціялістичній теорії, заступають О. Бауер і Кавтський два протилежні напрями. Перший приписує поступови демократизації вплив в напрямі більшої діференціяції. Особливо в соціялістичному громадянстві мусілоб по ньому виступити “гостріще замаркованнє особливих рис (нації), гостріще виділеннє їх характеру“[1]). Проти сього погляду виступає Кавтський. Він відкидає істнуваннє окремих “національних“ характерів. Річ не в них, а в культурі — в областній культурі помітно тенденцію не до діференціяції, а до уніфікації[2]).
Поставлене в сій площині питаннє зачіпає проблему нації в розумінню, яке покладено в основу сеї праці тільки посередньо. Воно відноситься до “народности“, тобто загалу тих обєктивних прикмет, якими ріжняться між собою народи без огляду на те, чи є націями чи ні. Всежтаки, хоч тільки посередньо, се питаннє має значіннє для проблеми нації, яка, як ми бачили, потребує “народности“ та всіх тих “народніх“ прикмет, які помогають їй сильніще звязатися на внутр та відокремитися на вні. Окремі “нації“ можуть істнувати навіть тоді, колиб наступила нівеляція культурних і т. д. ріжниць поміж ними. Практично вигіднійше для них, коли сі ріжниці істнують. З огляду на се требаб питаннє про те, чи розвій веде до більшої діференціяції чи навпаки, розглядати з ось якого становища.
Основним фактом, на який покликуються заступники протилежних поглядів на се питаннє, є факт, що взаємини поміж людьми поширилися, що вони носять цілком інтернаціональний характер, що народи не живуть як колись ізольовано, але в живих і дуже скомплікованих зносинах з собою. Разом з сим констатується як неспірний факт зріст та поширеннє культури. Виходячи з сих фактів треба піднести два процеси, що є їх наслідком. З одного боку, затираннє ріжниць, які колись ділили народи, створеннє чогось спільного, на чому зходяться з собою всі народи — скажім “культурного“ світу. Але рівнобіжно
