виходять, се погляд на окремішність націй як на прояв, з загальнолюдського становища не то що не шкідливий, але бажаний та корисний; власне на тлі сього погляду вони добачують завдання політики не в тому, щоби знищити національні суспільства, але щоби відповідно улаштувати їх взаємини.
Само питаннє про бажаність або небажаність істнування націй є по своїй істоті питаннєм практичного світогляду. Як таке воно лежить поза тісними рямцями сеї праці. Але поміж численних становищ, з яких можна розглядати та вирішати його, одно остає в методичному звязку з метою сеї праці. Се протиставленнє, яке виринало вже нераз в попередніх розділах, волютаристичної та раціоналістичної системи[1]). Для раціоналізму, який ставить розум як суверенну силу суспільного життя та його історії, істнуваннє націй є в найкращому випадку небажаним явищем. Правила розуму одностайні й абсолютно одні та незмінчиві. Хто переконаний про те, що один тільки розум править світом, для того істнуваннє національних індивідуальностей, як індивідуальностей взагалі, є без значіння, бож вони не можуть впливати на діланнє абсолютних правил розуму. На сьому основувався космополітизм XVIII століття, якого характер був чисто раціоналістичним[2]). Тільки виходячи з противного заложення, що роля чистого розуму в життю та історії людства є обмеженою, що поруч його ділають другі ще, араціональні сили, можна і муситься признати цінність “індивідуальности“. Коли — говорячи образово — людськість шукає собі шляхів не тільки при ясному світлі розуму, але вона змушена ще шукати їх також і в сумерках, інстинктово, пробуючи насліпо, вибираючи ріжні незнані можливости, то тоді набирає значіння та ціни все те, що складається на індивідуальність. Ріжноманітність наклонів, вдач, способів відчування, реаґовання, думання та ділання дає в сьому випадку більше виглядів на успіх, поступ та розвій, як колиб її місце заняла в усіх сих напрямах одноманітність. “Творчі форми якоїбудь нації витворюють культурні цінности, що їх не може витворити жаден инший національний гурт. Багато продуктів загальнолюдської культури істнують тільки в певній національній формі і цілком немислимі без неї“[3]). Признаючи, що елємент волі виконує владу хочби тільки побіч чистого розуму, а через те впливає на ролю останнього, мусимо признати ціну індивідуальности. З сього становища Тен
