каже, що кождий нарід се „знарядє окреме, коштовне, одиноке в людській гармонії“. А коли нація не тільки доказ та наслідок гуртових індивідуальностей, але й їх жерело, то їх істнуваннє стає бажаним та оправданим зі становища загальнолюдських інтересів. Бодай „історично“ на так довго, поки над людскістю не запанує, як абсолютний суверен, „чистий“, вільний від якихнебудь араціональних впливів, розум[1].
Очевидно, се значіннє нації залежить в великій мірі від того, як уложаться міжнаціональні взаємини. Стан, в якому нація та її інтерес становить абсолютний та безоглядний і найвищий крітерій гуртової моралі та політики зводить на ніщо отсе обєктивне „оправданнє нації“. На сьому тлі виростають власне згадані вже високі практичні завдання відповідного улаштування міжнаціональних відносин.
Розбираючи взагалі питаннє нації зі становища „людства“ можна сконстатувати ось що. Дотеперішній розвій виказує, безперечно, нахил творити чимраз то ширші, більше універсальні спільноти. Етапами сього розвою були досі рід, племя, нарід і в нову добу нація, як найширша з спільнот які досі істнували. Розвій матеряльної, технічної культури і суспільно-психичний розвій людства творив досі умови для того, що на місце вущих ставали отсі чимраз ширші спільноти актуальними, пануючими, активними „героями історії“. Чи в свою чергу і нація буде тільки таким етапом, для народин ще ширшої спільноти, як суспільно-політичної індивідуальности, на се можна відповісти тільки гіпотетично. Опираючися на дотеперішньому досвіді, треба припускати, що так і буде. Є навіть деякі познаки такого розвою. Гасла сього рода як панславізм, пангерманізм, латинська, анґлосаксонська раса, панмонґолізм і т. и. помимо помилковости їхнього теоретичного обґрунтовання та помимо дотеперішніх своїх практичних неуспіхів — всежтаки підносяться, значить вони є фактами[2]. Як такі вони доказують, що людське усуспільненнє в формі спільноти починає, хоча й слабо, переливатися через форму нації. Але допускаючи таку тенденцію розвою, треба сконстатувати: ніяка з дотеперішніх форм не пережилася, доки не вижилася, заки не відограла своєї ролі в історії. Роляж нації як „історичного героя“ тільки тепер починається.
I. Теза про майбутню бездержавність. Є ще один момент, який надає надзвичайну вагу питанню про взаємини поміж націю та державою.
