Особливо в останні часи, коли основні питання про державу, її долю в майбутньому та звязані з ними принціпіяльні питання практичної політики піднесено знова з енерґією, особливо на тлі сього комплєксу теоретичних та практичних питань не можна поминути мовчки значіннє нації для їх розвязки.
Основні тези, на яких виростає ся дискусія про державу, самі собою лежать поза межами нашої теми. Помимо сього, не можна поминути їх тут мовчки. В них міститься момент, що має істотне значіннє для питання про ролю націй в „політичній“ орґанізації суспільностей. Для питання про істнуваннє держави, нація має хотя й не виключне, то всежтаки, побіч инших чинників, рішаюче значіннє.
Опираючися на цитатах та поодиноких висловах Маркса та Енґельса, звернувся Лєнін, в своїй принціпіяльній праці про державу, проти пануючих досі в соціяльдемократичній теорії та практиці поглядів. Він виходить з дефініції держави, як орґанізації панування кляси над клясою і становить тези, що після переходового революційного періоду, в якому пролєтаріят шляхом диктатури заволодіє державою, щоби остаточно поконати буржуазію, знести поділ суспільности на кляси та завести соціялістичний, а потому комуністичний лад — настане період, коли держава сама собою мусить розложитися та „завмерти“. Він каже м. и.: „ми прямуємо, як до найвищої мети, до усунення держави, себто всякої орґанізованої і систематичної власти сили, всякого знасилення людей взагалі. Ми зовсім не бажаємо такого суспільного ладу, при якім не шанувалосяб засади, що меншість має підрядитися більшости. Але, простуючи до соціялізму, ми переконані, що зростаючи він мусить перетворитися в комунізм, а в звязку з сим мусить щезнути всяка необхідність знасильневня людей взагалі, підрядження одної людини одній, одної части населення инший частині, бо люде звикнуть дотримувати елєментарних правил суспільного співжиття без знасильнення і без підрядження“)[1].
Ріжниця поміж сим відношеннєм до держави і ученнєм анархізму лежить отже тільки в погляді на спосіб, в який має відбутися перехід від державного до бездержавного стану. Анархісти хотять, щоби революція сейчас скасувала державу — з чого слушно глузував Маркс, як з наївного складання необхідно потрібної ще пролєтаріятові зброї[2]).
Маркс та Енґельс, а за ними Лєнін каже, що держава потрібна ще пролєтаріятові після його побіди та що аж коли в руках пролєтаріяту сповнить вона се останнє своє завданнє, тоді сама „завмре“[3]).
