5. Нація і держава. Колись, коли племінна спільнота була найвищою формою суспільної організації, ся орґанізація не мала політичного характеру. Політичний характер зявився разом з завоюваннєм і постійним підчиненнєм одного племени другому, значить тоді, коли спільнота перестала бути найвищою орґанізаційною формою, а стала нею держава, „орґанізація пановання“. Поняттє держави звязане тісно з завоюваннєм і нерозривно звязане з пануваннєм. Без „панування“ ґрупи над ґрупою держава не є примусовою спілкою з політичним характером. Пануваннєж, якого висловом та знаряддєм є держава, прибрало згодом дві форми. Старі завойовання яких жива память затерлася, дали почин до суспільного поневолення кляси клясою першою формою якого було невільництво. Завойовання пізнійші, при яких держава не встигла або не змогла всати в себе завойованих племен та народів та винищити в них памяти завойовання та почуття окремішности, довели до поневолення, яке з народинами демократії представляється пробудженій політичній свідомости як поневоленнє одної нації другою. Проти обох родів поневолення ведеться визвольна боротьба. У висліді сеї боротьби заінтересовані в першу чергу та безпосередньо ті кляси та нації, які хочуть визволитися, але значіннє сеї боротьби сягає далі як субєктивний інтерес поневолених. Щодо визвольної боротьби пролєтаріяту стало вже нині неспірним, що вона мусить приняти характер боротьби за піднесеннє всього людства до кращих, обєктивно вищих форм життя. Тесаме відноситься теж до боротьби націй за їх визволеннє. Поки боротьба відбувається тільки за визволеннє поодиноких поневолених надій, вона зачіпає тільки їх інтереси. Се зміняється, коли поставити справу ширше, коли метою боротьби признати не тільки визволеннє поодиноких націй, але знесеннє національного гнету взагалі. Тоді вона зачіпає не тільки інтересовані нації, але стає справою, в якій заінтересоване все людство в свойому змаганню до кращих умовин істновання. Так поставлена справа національного визволення має отже обєктивно „загальнолюдське“ значіннє. Її глибокий сенс для орґанізаційних форм людських суспільностей можна означити так, що се є змаганнє віднайти назад ті цінности, які затратилися, коли людська спільнота перестала бути найвищою формою орґанізації. Принціпіяльна стихійна солідарність перестала тоді бути конечною та природною прикметою зорґанізованого суспільства. По давнім тисячилітнім розвою, хоче людство знова оперти свої орґанізації на внутрішній, але вже вищій „одушевленій“ солідарности. Се є зміст того, про що однаково говорять поняття „загальної толі“ та „неполітичної держави“.
