Боротьба за се йде рівночасно на двох полях. В царині річевих інтересів іде боротьба з характером в основі раціоналістичним за соціяльну емансіпацію поневолених кляс: в царині стихійних станів та почувань іде такаж сама боротьба за національне визволеннє. Обі боротьби звязані з собою. І в обох відбувається те, що так чудово висказує старинна лєґенда: Психе шукає Ероса. Момент стихії та свідомої раціональної волі шукають взаїмно у себе свого синтетичного доповнення в суспільно-політичній орґанізації, яка основуваласяб рівночасно і на раціональній солідарности, що побудована на спільности інтересів та цілей, і на чуттєвій основі, на стихійній волі членів сеї суспільности належати до себе та творити одну гуртову цілість.
Нація і міждержавне право. Тенденцію до злитя нації й держави муситься сконстатувати як факт. Доказ, що вона дійсно істнує се тільки стрємліннє поодиноких поневолених націй до визволення, яке не мислиме инакше, як тільки в формі власної держави. Ся тенденція проявляється ще сильніще фактом, що клич „самоозначення націй“ вже тепер треба визнати загально признаним[1]. Правда, у практиці політичного життя він далеко ще не здійснений, але тільки дуже односторонній погляд мігби недобачити, що його здійсненне се вже тільки питаннє часу. Щодо сього не можна сумніватися, не зважаючи на всю незгідність пануючих досі ще відносин з принціпом національного самоозначення.
В царині суспільного життя факти йдуть все перед унятєм їх в слово. Тенденції істнують в дійсности все скорше, як гасла та проґрами, що є їх розумовим висловом. І врешті, визнаннє якогось принціпу приходить в суспільному життю не скорше, як в моменті, коли його фактична побіда вже почалася. Так є й щодо згаданого принціпу. Його безперечне теоретичне визнаннє є доказом, не тріумфу абстракційної, теоретичної думки, але фактичної сили, яка тепер побіджає в царині практичної політичної творчости. Визнаннє принціпу, се визнаннє істнуючої і практично побідної сили, а не тільки вислів персонального, ідеалістичного погляду, без ніякого практичного значіння. Без ніякого сумніву принціп самоозначення націй увійшов вже в стадію реалізації і став одною з норм, по яким вже тепер почали укладатися людські взаємини.
- ↑ Див. м. и. Johannet, „Le principe des nationalités“, стор. VIII і слід.
