тільки питомих прикмет, котрі вяжуть усі індивідуми цеї ґрупи в одну цілість. Ці прикмети є:
1. антропольоґічна расовість (своєрідна будова і вигляд тіла);
2. самостійна серед инших мова (з літературою, наукою і т. д.);
3. питомі історичні традиції і змагання (на політичному, суспільному і т. п. полях);
4. питома культура (так матеряльна як і духова) й поспільні культурні стремління;
5. питома суцільна національна територія, на котрій або була, або є, або може бути питома національна держава.
Усі ці основи самостійного народу разом дають із усіма своїми підосновами й нарастами це „поспільне загальне почуттє, цей поспільний плебісцит, продовжуваний з дня на день, котрий творить націю, цю велику спілку, що опирається на свідомости жертв, котрі поспільно понеслося й котрі поспільно готовиться в будучині понести, цю спілку оперти на згідности й виразно висказаному бажанні вести дальше поспільне життє” (Ренан)”[1]).
Ся дефініція містить тавтольоґії, які треба справити. „Відміни людської породи” се не що инше, як ґрупа людства, що відзначається наведеною в першій точці антропольоґічною расовістю. Зноваж матеряльна та духова культура містить в собі вже й мову з літературою, наукою і т. д. — значить 1. точка дефініції є зайва, а 2. точка міститься в 4.
Далі випадалоби виправити стилістичну неясність дефініції. Вичислені по точкам „прикмети” нації називаються далі „основами” її. Ся неточність вислову переходить відтак у внутрішню суперечність. Власне дефініція Рудницького добачує єство нації в обєктивних прикметах даної „відміни людства”. З виїмком згаданих в 4. точці „поспільних культурних стремлінь”, є і расові прикмети, і спільна культура, і традиції та змагання минулого, територія обєктивними чинниками. Натомість Ренан кладе усю вагу на субєктивний момент: „поспільне загальне почуттє”, „постійний плебісцит”, „свідомість” спільних жертв в минулому та майбутньому, „бажання вести поспільне життє”. Перехід від дефініції Рудницького до дефініції Ренана зовсім несподіваний і немотивований. Розуміннє нації обома авторами зовсім ріжне, і більше як ріжне: воно суперечить одно одному.
Се видно ясно вже з наведеного Рудницьким цитату. Але Ренан яснійше ще виказує зовсім противні дефініції Рудницького думки. Так
- ↑ Там же, стор. 296.
