він каже: „Людина не є рабом ані своєї раси, ані мови, ані своєї реліґії, ані течії рік, ні напряму гірських хребтів. Велика громада (agregation) людей, здорова духом та горяча серцем становить моральну свідомість, яка називається нацією”[1]). Так для Ренана уся вага лежить в субєктивному моменті, докладнійше, в моменті волі, бажання належати до себе, становити одну колєктивну цілість. Противно, розуміннє нації Рудницьким наскрізь атомістичне. Усі наведені ним прикмети, вказують тільки на однаковість членів даної „відміни людства” в означеному напрямі: будови тіла, уживання однакової мови, памяти однакового минулого, однаковости культурного типу, переживання на одній території. Отож сама однаковість людей — навіть як би вона істнувала рівночасно в усіх вичислених Рудницьким напрямах, — не значить ще, що вони становлять сю субєктивну цілість, про яку говорить Ренан. І не тілько не становлять її самі собою, не тільки однаковість людей не творить з них заразом і eo ipso субєктивної, понадодиничної, колєктивної цілости. Вона також не становить основи, на якій з конечністю мусілаби виникати така цілість. Їхнє значіннє як основ для утворення нації не абсолютне, воно тільки релятивне, зглядне, залежне від инших рішаючих чинників.
Вичислених Рудницьким „основ” не можна признати істотними прикметами нації. Не можна принціпіяльно тому, що се давалоби тільки атомістичне її розуміннє. По ньому нація, булаби тільки збірною назвою для людей, що відзначаються від инших наведеними прикметами. Крім сього засадничого згляду, досвід, факти опрокидують правдивість дефініції про яку бесіда.
Значіннє вичислених Рудницьким чинників як основ, буде розглянуте далі, тут треба піднести їх нестійкість як сущих прикмет нації, головнож двох поміж ними, які в літературі про націю займають найвиднійше місце. Се є раса та культура, а зокрема мова.
3. Раса як обєктивний крітерій нації. Проблема раси належала в свій час до наймоднійших питань як наукової так передусім політичної літератури. Особливо остання розреклямувала з чималим практичним успіхом „расову теорію”. Література, що виникала з звязку з сією теорією, не тільки велика, але й багата на блискучі, головно з естетичного погляду, сміливі розмашисті концепції[2]). На жаль як раз у відношенню до сього питання субєктивні політичні моменти запанували вже надто ясно і надто сильно над обєктивним теоретичним
