думання” та відчування, побутом, кодексом життєвої моралі та звичаю — суспільність, яка охоплювала своїх членів далеко сильніще, як їхні національні суспільства. Тесаме кляса буржуазії в розвитих капиталістичних країнах. Її спосіб думати, її своєрідна культура настільки одноманітна та незалежна від впливів нації, що можна і треба говорити про „питому” культуру сеї суспільної кляси[1]). Селянство теж виявляє скрізь своєрідні, незалежні від нації культурні прикмети. Врешті сучасний пролетаріят становить, безперечно, в дуже великій мірі одноцілу поміжнаціональну культурну громаду. Штамлєр ставить слушно питаннє, чи культурна єдність сильніща поміж клясами в межах нації, чи противно в межах кляс, поміж її ріжнонаціональними частинами[2]).
Раз так, раз ріжні „питомі культури” істнують не тільки побіч себе, але перехрещуються в одиницях та ґрупах, то про рішаючу творчу ролю культури для нації, про те, що „питома культура”, хотяйби з иншими „основами”, разом „давала” націю — не можна говорити. Звязок поміж нацією і культурною своєрідністю, звязок дуже сильний, безперечно істнує, але його єство не в тому, в чому добачує її теорія культурної нації.
В кінці на одну ще обставину треба вказати. Культурне зближеннє не завжди, не абсолютно та не конче йде в парі зі зближеннєм та обєднаннєм взагалі. Історія дає численні докази, що власне боротьба давала товчок до культурного зближення, уподібнення поміж противниками без того, щоби в міру сього культурного зближення затихало загостреннє боротьби. Тард[3]) сформулював се в окремий закон „суспільного наслідування”. В приміненню до питання „культура і нація” треба зауважити, що майже все боротьба націй веде до зближення поміж противниками в царині культури. Се діється не тільки шляхом насильства з боку сильнійшого, але є одним з наслідків самого факту боротьби. Приміром може бути переняттє Українцями східньої ноші та зброї в процесі довговікової боротьби з Татарами та Турками.
З другого боку, культурне зближеннє, навіть коли воно пішло так далеко, що можнаби оспорювати істнуваннє ріжних культур, не мусить стопити ріжні нації в одну. Прикладом є Анґлійці та Ірляндці. Навіть як загальне правило можна помітити, що національне ворогуваннє проявляється якраз в частинах нації, найбільше зближених культурно до противника. Так ґерманофільські настрої Польщі були
