сильніщі серед елєментів російської Польщі, ніж в знімченій культурно Познанщині. Українське громадянство, зближене культурно до Поляків Галичини, все представляє у відношенню до них непримиримий напрям, а зближена культурно до Москалів Придніпрянщина, такийже напрям щодо Росії.
Розуміється, сі непримиримі настрої не наслідок культурного зближення. Але вони доказують, що культурна схожість не мусить впливати обєднуюче, що значить, вона не мусить бути жерелом сего суспільного обєднання, яким є нація.
Усе що сказано тут про культуру, відноситься зокрема теж до мови, як одного з чинників культури.
І спільна мова творить тільки в певнім напрямі однаковість уживаючих її людей, але не більше. Вона становить безперечно один з найважнійших засобів для обєднання але не становить ще самого обєднання. Тому розуміннє нації, як частини людства, що уживає тої самої мови, так само атомістичне[1]), як і обговорені висше. Навіть якби правдою було, що кожда нація ріжниться від другої „самостійною” мовою, та що вся нація уживає тільки одної мови, навіть тодї повисше означеннє нації не означувалоби її єства, а тільки вказувалоби на явище правильно звязане з феноменом нації.
Теорія, по якій мова становить сущну, а то і одиноку істотну прикмету нації, належить до найбільше поширених[2]). Се і природне з огляду як на велике значіннє мови в життю націй, так і на обставину, що мова становить сей здавалосьби одинокий обєктивний зовнішній критерій, по якому можна пізнавати істнуваннє нації. Так Челлєн каже: „Коли можна уважати процес творення нації покінченим так, що нація доспіла до особовости? Відповідь можна знова шукати по обєктивному, як і субєктивному боці. Перша (відповідь) звучить: тоді, коли дотичній народній ґрупі повелося сотворити власну мову. Тут показується звязок між національністю і мовою в новому світлі: як причина та наслідок. Коли отже акліматизація дійшла до того, що долішньонімецький говір можна означити як голяндський, а кастилійський як португальський, тоді маємо певний знак, що нові нації виділилися...”[3]). Головно знова з практичних причин але теж шу-
- ↑ Так уже Jakob Grimm в „Kleinere Schriften”, VII. 1884, стор. 557, називає нацією людей, що говорять тою самою мовою.
- ↑ В. Левинський, „Народність і держава”, 1919, стор. 8. Бочковський, „Нац. спр.”, стор. 18, 76, 78. Kjellén, „Der Staat als Lebensform”, стор. 123. Ludwig Mises, „Nation, Staat und Wirtschaft”, 1919, стор. 7 і слід.
- ↑ Цит. твір, стор. 123.
