каючи за обєктивним крітерієм нації, підносять правники та практичні політики мову до значіння рішаючого чинника[1]).
Між тим факти говорять яскраво, що звязок між нацією і мовою не є необхідно такий, як твердить повисша теорія. Маємо нації з кілкома мовами і ріжні нації з одною мовою. Колиби навіть оспорювати окрему національність Швейцарців з трьома та Белґійців з двома ріжними мовами, то трудно заперечити істнуваннє француської нації з її дуже глибокими поділами щодо мови. А вже зовсім неспірним останеться факт, що істнують ріжні нації, які не ріжняться між собою мовою. Се Американці і Анґлійці, Хорвати та Серби і Флямандці та Голяндці, так отже емпірія мовою фактів побиває повисшу теорію.
Не менше побиває її ось яке принціпіяльне міркуваннє.
Розріжнюваннє поміж самостійною мовою та говором не спирається на ніякий певний та непохитний крітерій. Не знаємо, яка скількість та якість своєрідних прикмет потрібна, щоби в данім конкретнім випадку можна говорити не про говір, а про самостійну мову. Зовсім певно можнаб вичислити признані самостійними мови, між якими ріжниця не більша, або не дуже більша, як поміж діялєктами одної мови, хочби взяти голяндську та діялєкт німецької мови. Буває, що зовсім не фільольоґічні моменти рішають про „самостійність” якоїсь мови. Неначеб відповідаючи на наведені висше слова Челлєна про Голяндців, каже Трайчке про них та про їх мову: „Вони долішньонімецьке племя, як Сакси та Вестфальці”. „Сьогодня голяндська мова перестала бути німецьким діялєктом...”. Се є моряцький діялєкт, призначений висловлювати тільки найнище та найбуденнійше; коли він хоче піднестися до понять вищої культури, то мусить винести на вижину вислови, що були первісно тривіальними. Се в найвищій мірі поучаюче, бо бачимо як міняється народність. Що сьогодні Голяндці не є Німцями, сього не можна не добачити”[2])).
І справді, сей примір поучаючий. Він доказує, що в данім випадку не самостійна мова рішила про утвореннє нації, але навпаки. Викликане історично виділеннє одного з долішньо німецьких племен в „самостійний нарід”, в націю, мало рішаючий вплив для утворення
- ↑ Dr. Ferdinand Schmid, „Das Recht der Nationalitäten”, (Verlag des 2. Deutschen Soziologentages), 1913. S. 55. H. v. Herrnritt, „Nationalität und Recht dargestellt von der österreichischen und ausländischen Gesetzgebung”, 1899. Bernatzik, „Über nationale Matriken”, 1910, тогоже „Die Ausgestaltung des Nationalgefühls im 19. Jahrhundert”, 1912. A. v. Onciul, „Zur österreichischen Nationalitätenfrage, 1899. Renner цит. твір. стор. 62 і слід.
- ↑ Heinrich v. Treitschke, „Politik”, I. В. 4. Aufl., 1913, стор. 277.
