мени; що воно таким чином розвязує всі завдання своєї нескладної культури для себе й багато з них инакше, — а навіть свідомо инакше — як инші, вже сей один факт показує нам можливість істнування національности без території. І серед культурних народів ми замічуємо дві нації, цілком позбавлені території. То — Жиди й Цигани. Про Циган нема що говорити: їх національність досі ніхто не оспорював. Але й Жиди, ті кочовники висшої культури, без сумніву представляють окрему національність”[1]).
Житловський, який стоїть на грунті обєктивних критерій нації, ледви чи мігби доказати національність Циган. Колиби поставити побіч себе Циган Азії та ріжних европейських країв — Угорщини, України, Іспанії — виявилосяби, що кожді з них носять на собі виразний „смак землі” по якій кочують. Щож до Жидів, то тільки дякуючи розмірно високій культурі й особливому свойому положенню, „належать всі сі маси жидівського люду, що замешкує Польщу, Литву, Угорщину, Буковину, Румунію, Україну, Уайтчепльський квартал в Льондоні й жидівське „ґето” в Ню-Йорку”[2]), до одної нації. Вони виїмок і заразом доказ, що культурні дані можуть перемогти до певної міри вплив та значіннє природних даних.
Але як виїмок, приклад Жидів не перечить фактови, що територія впливає на витворюваннє обєктивних народніх прикмет. Але не в сьому значіннє території для нації. Воно висказане тезою, яку Житловський оминув: що кожда нація мусить мати власну територію, щоби бути нацією.
Яка доля правди міститься в сій тезі?
Знова треба піднести методольоґічну помилковість, що проявляється в поставленню території на одній площині з иншими „прикметами” та в самому зачисленню її до „прикмет” нації. „Прикмети” можуть лежати в самій тільки нації. Натомість коли мова про територію, то діло не в „прикметі”, тільки у відношенню нації на вні, в данім випадку до території. Якого рода се відношеннє і яким воно мусить бути, про се буде сказано далі. Тут треба підкреслити сам факт, що згадані теорії уважають територію чинником для нації необхідним. Несвідомо, вони в дефініцію нації вкладають практичне домаганнє, постулят, який нація мусить видвинути дякуючи самій своїй істоті.
Що значіннє території для нації власне практичного характеру та що території не можна уважати необхідною прикметою її, се випливає теж з прикладів, які дає життє. Факт, що еміґранти уважають
