себе далі членами нації, хотя й покинули її територію; факти істновання областей з національно-мішаним населеннєм — доказують, що звязок між територією і нацією не є абсолютний. Теоретично можна уявити собі випадок, що уся нечисленна нація покидає свою дотеперішню територію і переселюється або й розходиться по світі: через те саме, вона ще не пересталаби бути нацією. Вона пересталаби нею бути тільки шляхом утрати усього, що вяже її в окрему цілість. Рішаючим бувби для сього не факт виселення, але психічно-суспільний, звязаний з ними процес.
Огляд поодиноких „прикмет нації” дає передусім негативний результат, що ані ніяка з них сама, ані усі, чи деякі з них разом не дають істоти нації. Поясненне самої істоти нації, треба шукати поза ними.
Се не значить, що сі моменти для нації не мають значіння. Вже простий досвід вказує, що хоч не з математичною точністю, хоч з численними виїмками та відхиленнями істнованнє націй та їх життє йде рівнобіжно до проявів в царині мови, культури і т. д. Істнує, очевидно, звязок між нацією та сими чинниками, і пояснити його істоту є завданнєм теорії.
На сьому місці слід згадати про концепцію, яка в розвою поглядів на націю відограла дуже видну ролю. Подумана як чиста теорія, вона була рівночасно основою, на якій побудовано найпослідовнійшу радикальну проґраму розвязки національної проблеми. Се ученнє про націю одного з найвизначнійших її теоретиків, а разом одного з найвидатнійших теоретиків міжнароднього права С. Манціні. В славній вступній лєкції читаній на нововідкритій для нього катедрі в Турині (1851). Манціні розкладає поняттє нації на ось які складові чинники: Географічний чинник, або край; етноґрафичний, або раса; раціоналістичний чинник, або мова; реліґійний чинник, або віроісповіданнє; традиційний чинник, або звичай, побут та історичні спомини; правовий чинник, або суспільні закони та установи. „Понад усіми сими чинниками стоїть моральний чинник, якого жерелом є національна свідомість, себто почуваннє приналежности до себе, без якого усі другі чинники мусять остати хиткими та непевними”[1]).
Манціні кладе отже натиск на субєктивний моральний чинник, якому признає більше значіння як усім другим. В його представленню йде тільки про перевагу морального чинника над иншими. Теоретично
- ↑ Dr. Robert Michels, „Die historische Entwicklung des Vaterlandsgedankens” („Verhandlungen des Zweiten Deutschen Soziologentages”), 1913, стор. 162.
