але конкретних, живих людей, нічого з них не полишаючи поза межами обєднання. Як в неґативному відношенню до людей, свідома воля знає „противника“, який поза межами конфлікту остає для неї байдужим, так в позітивному, вона входить з ним як союзником в стичність теж тільки в межах спільної ціли. А стихійна воля бачить в першому випадку „ворога“ в цілій його особовости — в другому „свого“ теж в цілости, а не тільки в означеній та обмеженій сфері.
Усе те відноситься до нації як типової спільности.
Національне обєднаннє се не обєднаннє для означеної ціли, отже воно не є обмежене річево сею ціллю. Воно розтягається, або має тенденцію розтягатися на цілу людину, не полишаючи ніякої необнятої собою сфери її життя. „Ідеалом є все: нерозірвана національна спільнота життя в усіх сущних цілях буття“[1]) — каже Майнеке, а Рімелін каже про приналежність одиниці до ріжних суспільних звязків: „але наша душа все відчуватиме занепокоєння і болітиме по причині такого поділу та заломання нашого построю; її товаришем буде все тиха туга за повною, одноцілою життєвою спільнотою. Перед нею буде все ідеальною метою центральна, обіймаюча всі ціли життя ґрупа“[2]). Се бажаннє та стремліннє випливає із самого єства нації, як спільноти. В життю воно не все здійснене. В міру поступленої раціоналізації і само почуваннє зрікається з усяких областей, заявляючи що до них „незаінтересованність“ з боку нації. Так сталося подекуди з реліґією — але далеко не скрізь та не всюди. В принципі нація, як „одиниця в потенції“ (Челлєн), як „макроантропос“ (Майнеке) каже про себе: „homo sum et nil humanum alienum a me esse puto“.
Томущо нація є твором психольоґії, а не витвором раціонального думання, то і значіннє „інтересу“ є для неї инакше, як для доцільно утворених спілок. Для останніх має інтерес безпосереднє та рішаюче значіннє — він рішає про ціли, для яких утворюються спілки, отже про їхнє утвореннє та межі. Для утворення спільноти значіннє інтересу посереднє: інтерес впливає на витвореннє спільноти тільки шляхом витворювання настроїв та почувань і тільки в міру того, як витворює їх. Він пособляє її створенню, або спиняє його в міру того, як впливає на стихійне, араціональне національне почуттє. Раз виникши, спільнота стає до певної міри вже незалежною від впливу інтересу[3]). Навпаки, тепер вона рішає про істнування нових інтересів, яких вона сама стає носієм. Зокрема економичні інтереси мають для справи
