нюється значіннє сього признання помилковим та неясним уживаннєм ними поняття орґанізму. Вони оба відмовляють нації характеру орґанізму, а признають його державі. Так Реннер каже виразно: „природописно нація не орґанічна цілість. Кождий знає, що є нації без одноцілої державної орґанізації і деякі нації, що становлять ріжні держави або заселюють їх разом з иншими“[1]). Челлєн підкреслює сильно орґанічність держави, а не нації. Коли уживати терміну „орґанізм“ виключно тільки для означення „орґанізованости“, тоді — як зазначено вже вище — сей термін означає тесаме, що „механізм“ і ужиттє його говорить дуже мало. Але в науці уживається сього слова не в сьому первісному значінню, а власне, як протиставленнє до механізму. Не зважаючи на неясність та иноді прямо містичну закраску, яку надається сьому слову, воно має всежтаки свій конкретний зміст. Воно підкреслює власне стихійність якою виникло та держиться далі суспільство, його не штучний і не механичний характер, обставину, що воно не служить ніякій зовнішній, посторонній ціли, але само в собі находить ціль свойого істновання, як кожда жива одиниця. Отож, коли уживати слова орґанізм в сьому розумінню, то тільки націю, а не державу можна назвати орґанізмом, бо піднесені тут риси орґанізму, се прикмета спільноти, а не спілки. Попереджуючи розгляд питання про відносини між нацією і державою, вже тут треба зазначити, що протиставленнє обох, се протиставленнє нації — орґанізму держави, механізмови, а не навпаки.
Невидержаність становища, про яку згадано, доводить до помилкових висловів не тільки про суть національного суспільства, але і про конкретні прояви його життя.
Стихійний характер волі, яка творить національну спільноту, заключає в собі її араціональність. Вже висше вказано на значіннє сього моменту взагалі — тут приходиться вказати, як він характеризує зокрема націю.
Свідома воля, се воля спрямована до означеної ціли. Через се ся воля є предметово означена, вона є обмежена сею ціллю і не сягає поза неї. Стихійна воля не знає ціли, вона має тільки напрям; через те вона не знає обмежень, які істнують для першої. В царині суспільного життя се має далекосягле принціпіяльне значіннє. Як чинник суспільних обєднань, свідома воля може переводити обєднання обмежені до означеної ціли чи цілей. Стихійна воля не знає таких обмежень, вона обєднує для самого обєднання людей не in abstracto, як носіїв означених інтересів, не людей в означеному напрямі їх діяльности,
- ↑ Renner, цит. тв., стор. 67.
