нації. А томущо нація по своїй істоті обіймає цілих людей з „усім що людське“, вона може признати кождий без виїмку інтерес за свій. Через те принціпово недопустимо і практично безвиглядно означати якунебудь сферу інтересів як „національну“, а инші признавати за положені поза межами її заінтересовання. Конкретно може нація не проявляти в даному напрямі ніякого заінтересовання, але се буде все тільки випадковим, викликаним спеціяльними умовинами. Тесаме питаннє, яке в однім випадку лежить поза межами інтересів нації, в другому може бути предметом її найживіщого заінтересовання. Так, реліґійне питаннє не будить ніякого національного інтересу для Французів, Анґлійців і т. д., але воно має велике значіннє пр. для Ірляндців, Хорватів, Поляків, для Німців на їхній східній периферії, для Греків[1])та для Українців. Дрібні самі по собі питання азбуки, правопису можуть набрати в даних умовинах значіннє великих національних питань.
A priori про ніякий інтерес не можна сказати, що він не стане колись національним. Таку помилку робить м. и. Реннер — всупереч власному своєму розумінню нації як спільноти. Він каже: „Національним інтересом є такий, який можна відділити організаційно від економичних та суспільних загальних інтересів: феодальний великий земельний власник уважає себе членом чеської нації, а одначе сидить разом з німецьким великим земельним власником в земельному зїзді. Праський цукорник не перестав бути Чехом, коли спільно з німецькими цукорниками старається боронитись перед подорожіннєм свого засобу продукції“[2]). Безперечно, ані великий земельний власник, ані цукорник не перестають в сім випадку бути Чехами. Але се не доказує зовсім, що можна національний інтерес відділити орґанично від економичних та суспільних. Якраз наведений примір доказує, що се неможливе. Власне земельне питаннє має для ріжних націй, в сім числі і для Чехів, першорядне національне значіннє та становить один з найживіщих національних інтересів, як пр. для Українців.
Нема ніяких своєрідних „національних інтересів“ які відповідалиби пр. економичним, політичним чи якимнебудь иншим. Національність не є обєктивною прикметою, як економичне життє, культура і т. п., по якій можнаби ділити інтереси на ріжні їх роди. Нація се субєктивний центр, що як такий має власні інтереси і то в основі та потенціяльно інтереси всіх можливих родів. Можна, таким чином, говорити
