Так починається поема. І не в історіософії, а власне в сих словах лежить її сущний зміст: се визов Европі, диктований почуттєм своєї окремішности, почуттєм істновання Росії як окремої субєктивної цілости та почуттєм її нічим неодолимої сили. „Скиѳы“ се стихійна маніфестація стихійної життєвої сили російської національної спільноти, голос російської нації.
Месіянізм як основний тон у найвизначнійших поетів російської революції підносить критик Іванов-Разумнік в статі, під характеристичним заголовком „Россія и Инонія“[1]). В сій статі, а більше ще в статі „Испытанія въ грозѣ и бурѣ“[2]) Іванов-Разумнік стає сам речником учення про Росію-Месію. Особливо інтересна друга з названих статей. В ній виводить автор генезу думок, висказаних наведеними тут поетами, особливож генезу „Скиѳів“. І не помиляється, вказуючи на жерело, з якого вийшли „Скиѳи“. Се тесаме жерело, з якого брав Пушкін натхненне, пишучи „Клеветнікам Росії“, з якого пив Тютчев, яке дало Вол. Соловйову натхненне для Панмонголізму, „Дракона“ і „Трьох розговорів“[3]). Так є, помимо всіх ріжниць викликаних зміненими обставинами. „Два вороги стоять лицем в лице: московський „скит“ і европейєць-міщанин, нова Росія і стара Европа. І як що має Росія місію, то ось вона: розірвати з середини старий світ Европи своїм „скитством“, своїм духовним та соціяльним „максималізмом“ — зробити те саме, що колись старий світ зробив в противному напрямі з духовним та соціяльним максималізмом християнства. Старий світ увійшов в се „варварство“ та розірвав його з середини: він оміщанив собою християнство. І ось тепер місія нової Росії напоїти духом максималізма „культурний“ старий світ“[4]). Так доповняє критик думки поетів. Правда, він застерігається, що як „скити“ так і „мішане“ є інтернаціональні. Але се застереженнє не в силі закрити національного і то суто національного жерела, з якого пливе весь російський месіянізм. На протязі століття лишився він незміненим по сути, помимо змінених, а то і навідворот перевернутих відносин. І ся власне обставина показує, що він узасаднений не ними, не річевою раціональністю, а пливе з субєктивного стану спільноти, є проявом її араціональної стихійної волі. В сьому напрямі, справді „національні прояви, се прояви експанзії“[5]).
Можність мати і проявляти таку власне волю характеризує націю виразно як стихійний, біольоґічний твір, як „спільноту“ в описаному вище техничному значінню сього слова.
