5. Ексклюзивність нації. В звязку з експанзивним характером нації та з обставиною, що вона — се субєктивна спільнота людей, а не спілка для означених обєктивних цілей, є її ексклюзивність. Межі спілок можуть перехрещуватися безконечно, а приналежність одиниці рівночасно до кількох спілок, є правилом. Натомість нація, як кожда спільнота не може ділитися своїми членами з иншими націями. Вона домагається їх виключно для себе. Погляд, що можна належати рівночасно до двох або й більше націй не дається погодити з поглядом, що нація се спільнота. Він може вирости тільки на ґрунті атомістичного розуміння нації або розуміння її як спілки. Таку можливість признає Мізес. Він уважає навіть звичайним явищем, що люде належать рівночасно до двох націй. Він каже: „Такий випадок не заходить вже тоді, коли (хто) говорить двома мовами, але тільки тоді, коли він опановує дві мови до того, що в кождій з них думає і говорить та присвоїв собі цілком спосіб думання, яким відзначається кожна з них“[1]). В дійсности такий випадок бувби приміром культурного, а не національного утраквізму дотичної одиниці. Національно така одиниця мусілаб або рішитися пристати до одної з націй[2]), або лишиласьб національно-індіферентною, в ніякому випадку не моглаб вона бути дійсно членом обох націй.
Ся ексклюзивність нації як суспільної спільноти, проявляється не тільки супроти инших націй. Її помітно скрізь, де нація стрічається з иншою якоюнебудь спільнотою. Так поміж нацією і родиною істнує свого рода тихий конфлікт, суперництво, таке саме, як поміж людством, в розумінню найширшої спільноти, та нацією або родиною (Слова Христа, що усі люде є однаково братами). Сеї обставини не слід забувати при оцінці відношення до національної справи з боку соціялізму. Не тільки соціяль-демократія[3]), але усі соціялістичні партії та концепції[4]) відзначаються неґативним відношеннєм до нації. Безперечно, се відношеннє випливає з раціоналістичного становища, спільного всім соціялістичним системам, яке теоретично не може погодитися з таким виразно араціональним явищем, як нація. Але крім сього теоретичного мотиву ділає тут ще другий. Соціялізм є не тільки теорією. Він
- ↑ L. Mises, „Nation, Staat und Wirtschaft“, 1919, стор. 11.
- ↑ Клясичним приміром сього є голосний в своїм часі „перехід“ Костя Сроковського, культурного українсько-польського утраквіста, до польського національного табору. Сроковський, який був українським письменником, став відтак видним польським політиком та письменником.
- ↑ Masaryk, „Nová Evropa“, стор. 100 і слід. В. Левинський, „Соціялістичний Інтернаціонал і поневолені народи“, стор. 19. Див. „Socialni demokracie а otázka národnostni“, Praha.
- ↑ Anton Menger, „Neue Staatslehre“, 1903, стор. 48 і слід.
