є кличем боротьби — а в боротьбі не вистарчає сама розумова солідарність. Її учасники з практичною конечністью мусять злитися з собою психично в одну цілість, мусять ставати „спільнотою“. Борючийся соціялізм мусить стреміти до обєднання своїх борців в спільноту. А томущо кожда спільнота з природи своєї є ексклюзивною, то кожда конкуруюча з соціялістичною спільнота, ставала для соціялізму небажаною[1]).
Се є соціольоґічна основа, на якій виростало нехтуваннє національних справ соціялістичним світом. Се нехтуваннє було безпосереднім висловом суперництва двох спільнот, психольоґічною реакцією на невигоди і труднощі, які приносило для соціялізму, течії по своїй сути космополітичної, істнуваннє національного питання. Життє показало, що шлях нехтування не є шляхом, що веде до усунення сих невигод. А тому що усуненнє їх лежить глибоко в інтересі соціялізму, то теоретична і практична розвязка національного питання мусіла стати черговим його завданням. Се завданнє лежить м. и. в тому, щоби признавши істнуваннє націй як факт, зневтралізувати відємні наслідки конкуренції між національними спільнотами і міжнародньою спільнотою борців соціялізму.
I. Раса. Теорія, яка бачила єство нації в її „обєктивних“ прикметах визначається з методольоґічного боку некритичним емпіризмом. Вона вдоволяється самим поміченнєм, що чинники раси, культури, зокрема мови, повторяються по правилу в суспільнім феномені названім „нація“. На основі сього помічення, незважаючи навіть на прогалини в сій правильности, утотожнює вона сам феномен з отсими обявами, в товаристві яких він звичайно виступає. Отож се не вистарчаючий метод. Поміченнєм не кінчиться завданнє науки. Не вистарчає само надаваннє назв та рубрикованнє досвіду, але належить перш усього провірити, в чім його істота[2]).Так треба віднестися критично і до згаданих висше помічень і запитати, в чому лежить суть звязку між нацією з одного, та расою, культурою і т. д. з другого боку. При тім треба для кождого з сих чинників ставити се питаннє окремо і окремо рішати його, бо инакше погрожувалаб небезпека неоправданої генералізації.
Вже вище сказано, що раса се не обєктивний крітерій нації[3]). Помимо сього, елємент раси не є для життя нації байдужим. Не будучи
