творчим чинником в тому розумінню, що істнуваннє расових окремішностей рішалоб про народженнє та істнуваннє нації, чинник раси має без сумніву, значіннє для життя нації. Істнуваннє расових окремішностей не можна заперечити, а раз признаєтся їх, то муситься признати, що фізична та моральна якість одиниць, з яких складається суспільство, мусить впливати і на його якість як гуртової цілости. Так внутрішнє життє нації, як і її доля в зносинах з другими, безперечно є залежні від расових прикмет. Усе, що сказано про значіннє расового чинника для держави[1]), відноситься і до нації. Разом з иншими раса впливає на те, як нація живе. На сьому тлі виникають питання наскрізь практичного для нації значіння: як зберегти себе перед фізичною кволістю, якими засобами піднести расові прикмети своїх членів, питання популяційні і т. д. Між ними займає видне місце нерішене досі питаннє про наслідки расового перемішування і т. д. Дехто з учених йде так далеко, що уважає сам тільки расовий момент рішаючим для долі нації[2]). Сього рода питання лежать поза межами нашої теми. Для неї вистарчить тільки зазначити, що для кождої нації, має побіч инших і расова проблєма своє практичне значіннє.
Натомість для питання про істоту нації важна расова проблєма в иншому звязку. Треба сконстатувати ось яке цікаве явище. В історії кождої майже нації стрічаємо оповіданнє про спільне її походженнє звичайно від означенної людини, бога чи героя. З дивною точністю повторяються сі оповідання та вірування, скрізь вються червоною ниткою через раси та суходоли[3]). Конкретний їх зміст зміняється в залежности від умовин, типу та степени культури, але сущним і постійним в ньому є все віруваннє, в спільне походженнє, а значить і кровний звязок усіх членів даного суспільства. Трайчке каже про се явище: „звязок права мусить відчуватися заразом як природний, даний самою спільнотою крови, звязок; дійсним або мнимим спорідненнєм, бо щодо сього, находяться народи в дивних ілюзіях. Мало що не всі благородні народи, як Атонці, називають себе майже усі помилково туземцями та чваняться, що є чистокровними. Власне державотворчі породи є сильно перемішаними, як Римляне та Антійці“[4]). Так отже
- ↑ Див. м. и. Kjellen, цит. тв., стор. 94 і слід. «Grundriss zu einem System der Politik», 1920, стор. 81 і слід. «Die Größmachte und die Weltkrise», стор. 11. 27, 38, 59, 82. 113, 137. 158. Dr. Jindřih Matiegka, „Plemeno a narod“, Praha, 1919. стор. 12 і слід.
- ↑ Gustave le Bon, «Les lois psychologiques de l’evolution des peuples», 1895. «La psychologie politique» (Paris, Flammarion).
- ↑ R. Johannet, „Le principe des nationalités“, 1918, стор. 45 і слід. 204 і слід. 290 і слід. 365 і слід.
- ↑ Н. v. Treitschke, «Politik», В. І., 1913, стор. 278.
