правильність яку помічуємо відносно звязку між нацією та расою є иншого рода, як голосить расова теорія. Не йде в ній про обєктивний звязок між явищами нації та раси, а виключно про субєктивний. Не обєктивне істнуваннє окремої раси вяжеться з істнуваннєм нації тільки субєктивне переконаннє, яке живе в нації, про окрему, власну расовість. „Почуттє є всім. Почуттє раси у власній груди установляється найвищим суддею“, каже Оппенгаймер про Шамберлєна[1]). А се „почуттє“ та переконаннє таксамо як і його практичний успіх та практичне значіннє, є зовсім незалежні від його правдивости. Теорія „ясноволосої бестії“, як типу німецької раси, теорія яка увійшла в інвентар націоналістичного німецького арсеналу, є звязаною якраз з рішучо неґерманськими антропольоґічно частинами німецької нації[2]). Трайчке, який цілим своїм світоглядом склоняється скорше до перецінювання значіння раси[3]), мусить констатувати: „Ніхто не схоче сказати про (сі) неперемішані ґерманські племена, що тут лежала державотворча сила Німеччини. Властивим носієм культури та провідником на шляху був для Німеччини в середньовіча південно-німецький нарід, що має сильну кельтийську домішку, а в новій добі історії перемішані з славянами північні німці. Тесаме відноситься в Італії до Пємонту. У Франції тільки ще в Бретонії мається чисту кельтийську кров“. Але „ніхто не захоче приписати сьому народцеві (Бретонцям) державотворчої сили“[4]). Правда, тут говориться скрізь про державну, а не національну творчість, але в звязку, в якому одно з другим обговорюється в „політиці“, оба поняття зовсім зливаються.
Отож зовсім самостійно, зовсім незалежно від своєї правдивости, думка про спільне походження та окрему расовість повторяється правильно та має чимале практичне значіннє в життю націй. Роля таких думок в історії всіх майже народів настільки відома, що немає тут потреби окремо доказувати її. Ся правильність становить сама по собі факт, і теорія мусить віднестися до неї як до факту та запитати, в чому лежить її значіннє та що вона доказує.
Перш усього находимо тут ще один з доказів, що суть національної спільноти лежить не в обєктивному, а в субєктивному моменті. Але ся думка, про кровне спорідненнє членів нації, позволяє нам ще глибше вглянути в суть національної спільноти. Вона є безпосереднім висловом того, як нація, такби мовити, сама себе розуміє, а властиво
