бачимо побіч ділання стихійних сил суспільної психольоґїї, ділання других ще сил, в яких проявляється свідомо людська думка. Се обставина, що має не тільки безмежне практичне значіннє. Для наукового досліду вона стає основою, на якій виростають найтруднійші фільософічні та методольоґічні проблєми: монізму — дуалізму, матерялізму — ідеалізму, раціоналізму — волюнтарізму та усіх инших великих антітез, що від тисячів літ ворушать передові мозки людства. Історія фільософічної думки се у великій мірі історія змагань, зрозуміти та погодити внутрішно накладуваний отсею обставиною дуалізм в думанню[1]). В тісному з ними звязку, в кождім випадку де приходиться розвязувати якунебудь поодиноку проблєму соціольоґії, мусить дослідник його розвязати передусім питаннє методу. Чи ставить він виразно методольоґічні питання як окремі, передвступні у відношенню до властивої своєї теми, чи ні, однаково обійти їх він не може. І кожде поясненне суспільних явищ є заразом і конкретним приміненнєм певної розвязки основних питань світогляду. Воно все мусить заняти якесь становище до сих питань, ставати на бік одної із наведених вище великих антітез.
В повній гостроті виринає така конечність, коли за предмет досліду вибираємо суспільне явище, яке в дійсности життя поставлене так сильно, майже всеціло, під знаком „ідеї“, як питаннє нації. Необхідна потреба показує попередити розгляд самого питання замітками, що виходить поза його межі. А що тут не місце на методольогічну студію, то хай заступить її „визнаннє“[2]) сих поглядів, які з методольогічного боку були провідниками в отсій праці.
2. Роля свідомости в суспільній творчости. Суспільна ідея. Приступаючи до питання про націю, Карл Реннер каже: „Неодин читач, привикши до т. зв. матерялістичного, природописного, реалістичного, емпіричного, індуктивного методу, здивується введеннєм в наукове досліджуваннє „постулятів“, „ідеї“ і т. д.“ І відповідаючи на майбутні заміти виводить, що людина стоїть під законом причиновости, що сей закон „ділає також внутрішньо, людські змисли помічають його, людська думка розуміє, людська воля заставляє ділати і людина кидає камінь. Що має причиново ділати в людському суспільстві, мусить увійти в голови людей“. „Що в зовнішній природі є потрібним, являється в суспільности розумним; що на вні є наслідком, мусить тут стати перш усього ціллю, щоби стати ділом і через те дійсністю. Люде
- ↑ Див. м. и. Max Adler, «Kausalität und Teleologie» (Marx-Studien, Wien 104.I.) і йогож „Marx als Denker“, Wien 1921.)
- ↑ Див. G. Radbruch, «Grundzüge der Rechtsphilosophie», Leipzig 1914, стор. 2.
