творять самі свою історію, але не творять її свобідно, а на основі пізнаної, а через те бажаної конечности“. Врешті каже, що „ідея се ніщо инше, як впорядкована система людських цілей, впорядкована після одної найвисшої ціли“[1]).
Се розуміннє ідеї наскрізь раціоналістичне. Правда, людська думка вязана по ньому природним законом причиновости, якого не може обійти. Але „ідею“ творить сама тільки ся думка, по правилам формальної льоґіки. Картина суспільности та суспільного життя, яку ми одержалиби розвиваючи далі сей погляд Реннера, мало ріжниласяб від картини, мальованої раціоналістичною фільософією „суспільного договору“ та „права природи“. І тут і там виступає людське думаннє як центральна, одинока творча, самовладна сила.
Між тим не те говорить дійсність. Тільки в далекому, далекому майбутньому, може не близшому від нас як доба в якій людська думка родилася, може займе вона колись таке пануюче становище. В минулому та й сьогодня її роля зовсім не така пишна. По нинішний день елємент розуму находиться в безнастанній і важкій боротьбі за панованнє з нераціональними моментами. Ся боротьба приносить врешті решт все виграну думки, але тільки поволи. В поодиноких битвах та сутичках уміють її противники корити собі чисту думку, а вже що найменше змушують її до уступок та компромісів з ними. Життє одиниці і в більшій ще мірі життє суспільностей стоїть під панованнєм передусім нераціональних чинників — вони, а не тільки „думка“, рішають про суспільні форми співжиття, напрями його, боротьби і замирення. І сього факту не зміняє обставина, що сі араціональні елєменти виливаються часто у раціоналістичну форму. Відома німецька пословиця каже, що „бажаннє є батьком думки“. Вона вказує на необхідність питати в кождому випадку, наскільки думка є справді тільки думкою, а не формою, в якій проявляє себе бажаннє, і питати далі, в якій мірі породила її льоґіка, а в якій араціональні, природою дані чинники.
Усе те відноситься до суспільних ідей та до питання, в чому лежить їх справжня істота.
Термін „ідея“ має для науки про суспільне життє відмінне значіннє від того значіння, яке він має етимольоґічно. Суспільна ідея се не тільки думка. Се вислів бажання, стремління, домагання — одним словом, се поняттє моторичного змісту. Те саме ще не відбиралоб ідеї раціоналістичного характеру — в такому виді виступає вона в Реннера — але досвід вчить, що ідея се не тільки вислід льоґічної чинности
